Олександр Борисович, друг “Поляк”, дядя Саша
Він не дуже любив фотографуватися чи брати участь у зйомках наших відео — казав: «Та що я? Я скучний, ось нехай молодь стає в кадр». Він не розповідав про свої нагороди, яких отримав за життя чимало. Він був тихою гаванню для тих, хто поруч: навіть коли навколо гучно — з ним було спокійно.
«Він завжди йшов на найважчі маршрути і найважчі точки евакуації. Міг кілька діб разом з екіпажем чекати в ближній хаті на евак — у холоді, у невідомості, під обстрілами. Він ніколи не скаржився. Міг пробути кілька ротацій підряд без перепочинку. Часто потім тихо сам їхав додому — без яскравих емоцій і прощань. Цьому чоловікові достатньо було лиш пари слів і погляду — він розумів усе, що саме я питала, і навіть більше. Ми інколи сиділи тихо на лавочці під будинком у Лимані. Курили і мовчали. У ньому була квінтесенція космічного спокою, невимовного болю, крайньої самопожертви і такого батьківського тепла, що рідко зустрічається на фронті. Наче він носив якусь втрату, що з’їдала зсередини. І завжди був плечем, на яке можна спертися. Він жив на еваках, жив врятованими. Жив заради порятунку життів!»
Екс прессофіцер ПДМШ Юлія Костенко-Пуха
Лікар-хірург і доброволець ПДМШ з Одеської області Олександр Полякін помер після важкого поранення. Майже три місяці ми боролися за його життя. За час повномасштабної війни “Поляк” понад двадцять разів виїжджав у ротації з Першим добровольчим мобільним шпиталем імені Миколи Пирогова, де надавав допомогу пораненим військовим.
Олександр Борисович працював завідувачем хірургічного відділення Роздільнянської багатопрофільної лікарні. У нього залишилися прекрасна любляча дружина та дві доньки, життя яких також пов’язане з медициною.
Невимовний біль і величезна втрата для великої родини ПДМШ та для всієї України. Друг “Поляк”, Честь! Ми все пам’ятаємо.
Автори відео: Назарій Голуб, Дмитро Бондаренко, Суспільне Одеса
Монтаж відео: Дмитро Згурьєв