Ольга приїхала до України з Челябінська наприкінці 2014 року. Уже в квітні–вересні 2015-го вона працювала парамедиком евакуаційної бригади ПДМШ — у Бахмуті та Луганському на Донеччині, а також у Попасній на Луганщині. Саме там, поруч із пораненими і під постійною загрозою, формувався її шлях у війні за Україну.
Восени 2016 року Ольга підписала контракт із Збройними силами України та проходила службу у 24-й окремій механізованій бригаді. У 2020 році вона звільнилася зі служби, намагалася відновити здоров’я — мала серйозні проблеми зі спиною. Проте знайти себе у цивільному житті не змогла і вже у 2021 році повернулася до війська.
Після початку повномасштабного вторгнення Ольга разом із побратимами боронила найгарячіші точки Луганщини. Згодом у складі 24-ї ОМБр була переведена на Південний напрямок. 13 вересня 2022 року вона загинула, виконуючи бойове завдання на Херсонському напрямку під час наступу.
Разом із ветераном ПДМШ Ігорем Сімутіним вдалося пройти довгий шлях: домогтися для Ольги спочатку статусу учасниці бойових дій, згодом — українського громадянства у 2017 році, а пізніше — присвоєння звання Героя України та увічнення її пам’яті.
Сьогодні її «Золота Зірка Героя» зберігається в музеї війни. Це не лише нагорода — це символ пам’яті про мужність, вибір і відданість. Про людину, яка стала частиною України не за місцем народження, а за власним рішенням.
Вічна памʼять і честь!
