Ольга Супан каже, що не могла залишатися в Австрії бо в неї вже «їхав дах». На другий день після початку повномасштабного вторгнення росії український анестезіолог-реаніматолог з міста Ґрац зателефонувала до українського посольства у Відні, питала, чи потрібні лікарі? Сказали, що потрібні, але був такий хаос, що більше нічим не могли допомогти. Телефонувала до медичного департаменту Міноборони України, але телефон був цілодобово зайнятий. Зв’язувалась із Червоним хрестом в Австрії, з «Лікарями без кордонів», але ці організації не посилають медиків до країн, де відбуваються бойові дії.
«А потім я дізналася, що мій однокурсник (який зараз, на жаль, помер), працює в ПДМШ. Я йому зателефонувала і він мені одразу сказав: «Приїжджай!», – розповідає Ольга про те, як вона опинилась у Слов’янську.
У Слов’янську ПДМШ базується в місцевій лікарні, де Ольга надає допомогу військовим і цивільним – пацієнтам здебільшого з мінно-вибуховими травмами. Слов’янськ перебуває під обстрілами, вибухи чути постійно, але вона каже, що їй не страшно. Страшно за неї її рідним: мамі й тату, які живуть у Києві, і чоловіку, який залишився в Австрії з собакою. Коли Ольга вирішила повертатися в Україну, його першим питанням було: «Ти збожеволіла?»
Колеги по лікарні в Ґраці також жахнулися від її рішення, але поставилися з розумінням – дали відпустку на шість тижнів за свій рахунок, пишуть, телефонують.
«Я вірю в перемогу – у нас немає іншого шляху, – каже Ольга. – Ми будемо святкувати нашу перемогу, і це буде найщасливіший день нашого життя».
Більше про безстрашну лікарку Ольгу «Ґрац» Супан – у відеоінтерв’ю з нею журналіста Дмитра Тузова:
